Чому в Європі обмежують добрива, а Україна не досягає європейських норм

У Європі обмеження щодо використання мінеральних добрив виникли на тлі інтенсифікації сільського господарства після Другої світової війни. Масове застосування NPK-добрив призвело до значного перевищення надходження азоту над його винесенням із врожаєм, що особливо гостро проявилося в Нідерландах — надлишок сягав до 150 кг N/га. Як свідчать дані FAO, у 1970-х роках на кожну тонну зерна припадало майже в 2,5 раза більше внесеного азоту, ніж сьогодні.

Про це розповідає AgroReview

Європейський підхід до агрохімії та екосистем

Значна частина надлишкового азоту не залишалася в ґрунті, а втрачалася через денітрифікацію, випаровування аміаку і, найнебезпечніше, вимивання нітратів. Уже 1975 року з’явилася перша директива ЄЕС щодо контролю нітратного забруднення вод. Особливу увагу в ЄС приділяють азоту, оскільки калій не створює суттєвих екологічних проблем, а фосфор контролюється менш уніфіковано. З часом в Європі сформувалася політична філософія, яка розглядає землю як суспільний ресурс, а обмеження її використання на користь довготривалого збереження природного капіталу стало юридичною нормою.

У 2025 році в ЄС набув чинності закон про моніторинг ґрунтів, який поширюється на всі типи земель, включаючи сільськогосподарські. Згідно з оновленою стратегією до 2030 року, головне завдання — відновити здоров’я ґрунтів для екосистемних послуг: виробництва їжі, підтримання біорізноманіття, акумуляції вуглецю та регулювання водного режиму. Економічні дослідження наголошують, що деградація ґрунтів може виглядати як економічне зростання через збільшення витрат на добрива, але насправді це призводить до втрати природного капіталу.

«Політика Farm to Fork, що ставить на меті зменшити загальне використання добрив до 2030 р. щонайменше на 20%, насправді не потребує механічного зменшення внесення мінеральних компонентів. Головне завдання полягає зовсім в іншій цифрі: в зменшенні втрат поживних речовин щонайменше на 50%, водночас не має погіршуватися родючість ґрунту».

Дослідники підкреслюють, що агросистеми Європи різноманітні, тому універсальні рецепти тут не працюють. Впровадження сучасних технологій, точного землеробства, оптимізації сівозмін і збільшення частки органічних добрив — це ключ до скорочення втрат поживних речовин без зниження врожайності.

Ситуація в Україні: виклики та парадокси

Твердження, що в Україні завжди не вистачало добрив, не зовсім відповідає дійсності. У 2019–2021 роках країна входила в лідери за інтенсивністю застосування азотних добрив серед експортерів пшениці й кукурудзи, а за врожайністю пшениці поступалася лише ЄС. Здобуття незалежності призвело до різкого скорочення використання добрив і поголів’я худоби, що зумовило виснаження органічної речовини ґрунтів. Після 2000 року обсяги внесення азотних добрив для основних культур зросли в рази, але зберігся структурний дисбаланс поживних речовин.

Дослідження, опубліковане у 2025 році, вказує: для соняшнику в Україні характерний постійний дефіцит азоту, а для кукурудзи та пшениці — надлишок, який 2020 року сягав до 59 кг/га для пшениці та 68 кг/га для кукурудзи. Надлишок азоту супроводжується дефіцитом фосфору і калію. Частка органічних добрив у структурі живлення зменшилася до 2–4% у 2020–2021 роках, тоді як у 1980–1990-х роках вона становила до 53%.

Війна та економічні виклики призвели до скорочення використання добрив у 2023 році на 37–54% порівняно з 2021 роком, а площа оброблюваних земель зменшилася на 22–34%. У найгіршому сценарії, якщо війна триватиме, до 2030 року дефіцит азоту в ґрунтах може сягати 45% від рівня рівноваги. Водночас фермери не мають стимулу збільшувати внесення добрив через ризики посухи та економічні невизначеності, а також через можливість тимчасово підтримувати врожайність за рахунок виснаження запасів ґрунту.

В Україні частка мінеральних добрив у собівартості рослинницької продукції сягає 20–25%, а для озимих культур у 2025–2026 роках — до 45%. Це значно більше, ніж у Європі, де середній показник складає 6–12%. Однак це не свідчить про дорожнечу живлення — в ЄС вища частка витрат на працю, оренду та обладнання. Для українських фермерів головний фактор — співвідношення окупності інвестицій у добрива, а не їх абсолютна ціна.

Слабкість державних інституцій в Україні не дозволяє ефективно управляти природними ресурсами, тому впровадження екологічних стандартів відбувається переважно під впливом зовнішніх вимог: гармонізації з нормами ЄС, експортних критеріїв та екологічних фінансових умов. Хронічна проблема — низька ефективність використання поживних речовин. Протягом 2013–2022 років продуктивність українського агросектору зростала, але водночас поглиблювався дефіцит фосфору.

Експерти зазначають, що державні субсидії на добрива, особливо без обліку продуктивності господарств, є шкідливою практикою. Україна повинна відходити від моделі виснаження природного капіталу та переходити до сталого управління ґрунтами, орієнтуючись на збереження і відновлення їх родючості.